Як Лелека писав листа до Бога (притча) | Суспільний портал Wake up
 01.11.2017      297      0
 

Як Лелека писав листа до Бога (притча)


Одного разу Чорногуз писав листа до Господа:

«Всевишній, пишу тобі із землі. Знаю, що ти дуже далеко, а ще дуже – дуже високо і, аж звідси, не почуєш моєї просьби. Я дуже постараюся, щоб цей лист потрапив тобі в руки.

У нас, в птахів, заведено бути добрими половинками один одному і батьками для своїх лелеченят. Хоча є й такі, які кидають напризволяще своїх пташат, наприклад, матері – зозулі.

Так склалося, що я звів гніздо на зрубаному дереві, яке є на подвір’ї одної хатини. Тут живе молода сім’я. Насправді, вони добрі люди, бо на поганому місці я б не поселився. Але дуже часто чую і бачу, як вони сваряться. Звідти лунають крики, лайливі слова, плач маленьких діточок. Між ними, на жаль, немає такої любові, як у нас – птахів. Розумію, що в житті бувають різні ситуації та й сам є батьком кількох жовторотиків. Але таких людських відносин я не розумію. Я б дуже просив Тебе, щоб між ними була хоч краплина нашої любові і лебединої вірності».

З повагою, Лелека

Написавши листа пернатий адресант акуратно запечатав його і, тримаючи у дзьобі, поніс на небо. Дорога була довгою. Спочатку пролетів село, в якому поселився, потім місто, поля та ліси. Летів швидко, тільки час від часу зупинявся щоб перепочити. Минав дощі, сонце, яке невблаганно гріло, холодний вітер. Піднімаючись до неба, відчув, що вже втомився, став брудний і нечупарний, пір’ячко облетіло, в дзьобику пересохло і дуже – дуже змерз, бо ж все таки там, на висоті, температура нижча.

– Я долетіти не зможу, – подумав Чорногуз, – але залишу цей лист на хмаринці, може Всевишній його знайде і прочитає.

З цими словами повернувся додому. А через якийсь час отримав відповідь:

«Дорогий друже! Отримав твого листа, але дарма ти проробив таку важку дорогу. Ти молодець, що турбуєшся за інших. Але Я не є такий недосяжний як ти думаєш. Мене не треба шукати за тридев’ять земель. Я постійно біля кожного. Моя рука безперестанку огортає кожну дитину. Знаю я про твоїх сусідів. Біда в тому, що земля кишить турботами, споглядати світло сяйва мого серця не хоче. Тому і живуть люди в темряві».

Насправді Господь зажди з нами. Просто грішні люди не достойні бачити його фізично, своїми очима. 

© Юлія Головчин «Притчі»


Об авторе: admin

Ваш комментарий

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Log In